|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
страницы:
1
2
3
4
Текущая страница: 1
|
|
Економічні та неекономічні блага.
Благо взагалі - це здатність предметів задовольняти потребам людини.
Неокласична школа приділяє особливу увагу розмежуванню економічних благ і неекономічних благ. Це розмежування пов'язане з поняттям рідкості. Благо неекономічне є в необмеженій кількості. Економічне благо є рідкісним благом. Саме співвідношення між потребою (або в термінології К. Менгера, видного представника австрійської школи, потребою), і доступною для розпорядження кількістю благ, робить їх економічними або неекономічними. Так, якщо ви живете в тайзі, стовбури дерев для будівництва житла не є для вас економічними благами. Адже їхня кількість у величезне число перевищує вашу потребу в цьому будматеріалі. І вода для пиття, якщо ви живете на березі найчистішого озера, не є економічним благом. Таким вона стане для вас лише в пустелі, де потреба людини в питті виявляється вище, ніж доступна для задоволення цієї потреби кількість води.
Неокласична школа підкреслює, що товар - це економічне благо, призначене для обміну, але в цьому визначенні відсутня вказівка на те, що товар повинний обов'язково бути продуктом праці.
Цікаво, що така риса товару, як спроможність переміщатися в просторі від однієї особи до іншої, наштовхнула вчених на думку про необхідність розмежування поняття товар у повсякденному і науковому смислі слова. Ті продукти, що торговець або виробник тримає напоготові для обміну, і які відносяться до речей, що рухаються і які можна легко переміщувати в просторі, називаються товаром у повсякденному розумінні. Товари в науковому розумінні це - економічні блага, незалежно від їхньої спроможності до пересування, незалежно від осіб, що пропонують їх для продажу, від їхньої матеріальності, незалежно від характеру їх як продукту праці, призначені для обміну. (К. Менгер. Основи політичної економії).
Споживча вартість, вартість і мінова вартість.
Споживча вартість речі полягає в тому, що вона корисна для людей, задовольняє ті або інші їхні потреби або як предмет особистого споживання, або як засіб виробництва. Виробництво покликане створювати споживчі вартості. Якщо відвернутися від тих конкретних економічних форм, що при певних суспільних умовах приймають продукти праці, то багатство суспільства завжди складається з споживчих вартостей. Споживча вартість продукту праці безпосередньо не виражає суспільних відносин, але вона має історичний характер, оскільки її роль і значення змінюються в залежності від зміни суспільних умов. Якщо продукт створюється виробником для самого себе, то він являє собою споживчу вартість для самого виробника. Коли ж у силу суспільного поділу праці продукт призначається для споживання не самого виробника, а для споживання іншої особи, він стає суспільною споживчою вартістю для інших. У умовах товарного виробництва споживча вартість повинна задовольняти потреби не самого виробника, а тих осіб, що купують даний товар. Отже, у процесі виробництва товару повинна створюватися суспільна споживча вартість. Проте не всяка суспільна споживча вартість являється товаром, оскільки товар, як уже говорилося, повинний володіти ще одною властивістю - властивістю обмінюватися на інший товар. Стало бути, історична особливість споживчої вартості товару складається в тому, що вона є носієм мінової вартості.
Споживча вартість речей, їхня корисність для людей історично розкриваються з прогресом науки і техніки. Так, корисність заліза стала відома лише тоді, коли люди навчилися виплавляти залізо з руди і виробляти з нього знаряддя і предмети праці. У результаті подальшого науково-технічного прогресу, впровадження у виробництво досягнень науки і техніки, розкриваються всі нові можливості застосування заліза й інших металів, їх нові корисні властивості для суспільства.
Споживча вартість може безпосередньо задовольняти особисту потребу людини або служити засобом виробництва матеріальних благ. Наприклад, хліб, олія, молоко, картопля і т.д. задовольняють потребу в їжі, тканина - потребу в одязі і т.д.
Споживчу вартість мають і багато речей, не створені людською працею, наприклад, вода в джерелі, плоди дикорослих дерев. Але не всяка річ, що має споживчу вартість, є товаром, вона повинна бути призначена для обміну. Необхідно відзначити, що споживча вартість товару повинна задовольняти потребам не того, хто її зробив, а надходити для споживання іншим людям, через обмін і задовольняти потреби інших членів суспільства.
Праця, витрачена на виробництво товару, і створює його вартість. Отже, вартість товару - це матеріалізована у ньому суспільна праця товаровиробників.
Як споживчі вартості всі товари різноманітні, а як вартості - усі вони цілком однакові, що і дозволяє прирівнювати товари один до іншого в процесі обміну. На відміну від споживчої вартості, вартість товару не містить в собі ні атома речовини природи. Це - чисто суспільна, соціально-економічна властивість товару.
Треба зауважити, що слово вартість має два різних значення: іноді воно позначає корисність якогось предмета, а іноді можливість придбання інших предметів, яку дає володіння даним предметом. Перше можна назвати споживчою вартістю, друге - міновою вартістю. Предмети, що володіють дуже великою споживчою вартістю, часто мають невелику мінову вартість або навіть зовсім її не мають; навпроти, предмети, що мають велику мінову вартість, часто мають зовсім малу споживчу вартість, або зовсім її не мають. Немає нічого корисніше води, але за неї майже нічого не можна одержати в обмін. Навпроти, діамант не має майже ніякої споживчої вартості, але часто в обмін на нього можна одержати дуже велику кількість інших товарів.
Текущая страница: 1
|
|
|
|
|
 |
Предмет: Экономика
|
 |
Тема: Товар та його властивост |
 |
Ключевые слова: споживча, вартість, мінова, Товар, праці, теория, двоїстий, характер, двоїстий характер праці споживча мінова вартість, властивості, Экономическая теория, Экономическая, його, Товар та його властивості |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
